Катерині Дяченко
Мої синочки, мої пташата,
Без вас домівка – це пустка-хата.
В куточку скиглить печаль тихенько....
Де ж ви, кохані, мої рідненькі?
Надворі зимно... ще холод лютий.
За що караєш мене так люто?
Від болю вию, немов підранок.
І засинаю... лише під ранок.
Спокутать мушу чиїсь провини.
Немає сина... нема дитини...
Навіщо, Боже, забрав ти радість,
Мою утіху і мою гордість?
Чому залишив мене страждати?
Я ж бідна пташка.... нещасна мати....
Одна надія жевріє в серці:
Попрошу ласки для себе в смерті,
Щоб та забрала життя у мене...
Полину птахом до тебе, нене,
І там синочків своїх побачу.
Одна сумую і плачу... плачу...
Моi синочки
© Copyright: Вера Кухарук, 2012
Свидетельство о публикации №112030409667
Свидетельство о публикации №112030409667
Рецензии
Тяжкий вірш. Але потрібний. Він пробуджує в людських душах жалість, співчуття і не дає зачерствіти. З теплом, Л.Ю.
Людмила Юферова 09.03.2012 00:23 • Заявить о нарушении
Людмила Юферова 09.03.2012 00:23 • Заявить о нарушении
ЛЮДМИЛО, ЯК ЙОГО ПИСАЛА, ТО САМА ПЛАКАЛА... ЦЕ ТАКА СТРАШНА ДОЛЯ В МОЄЇ ДОБРОЇ ЗНАЙОМОЇ... ХАЙ БОГ БЕРЕЖЕ УСІХ МАТЕРІВ ВІД ВТРАТИ ДІТЕЙ. ДЯКУЮ ВАМ,ЩО НЕ ПРОЙШЛИ МИМО.
Вера Кухарук 10.03.2012 02:59 Заявить о нарушении
Вера Кухарук 10.03.2012 02:59 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.