Теорiя неба

Не вірю я в твої казки,
Я можу з них лише сміятись.
Ти скинеш з неба мотузки,
Щоб я змогла туди піднятись.
Та я пройду і не помічу,
Що кличеш ти мене до себе.
Чекати ти не будеш вічно
І обміняєш своє небо
На ще одну земну пригоду,
На мить під тінню каяття,
Відпустиш душу на свободу,
Любов повернеш до життя.
Та не шукай мене, будь ласка,
Бо я далеко, я вже там,
Де вигадка, чудова казка
Межує з дійсністю й життям.
Не засипай моїх доріг
Піском своїх незграбних мрій.
Коли ти став одним для всіх,
То вже забудь, що був ти мій.
Я за стіною сподівання
Сховалась від твоїх очей,
Забула про твоє кохання,
Про стільки згаяних ночей.
Та не сховаюсь я від неба,
Що переслідує в думках.
Воно нагадує про тебе,
Бо цілий світ в твоїх руках.
Але не я! Ти наді мною
Уже давно не маєш влади
І знов мотузкою міцною
Не ризикнеш мене зв’язати.
А неба дзеркало величне
Таке безкрайнє, неоглядне,
Воно до змін в природі звичне,
Підступній долі непідвладне.