А вiтер...

Укрило дощами мої відчуття
Цей вітер не з нами
Він шука забуття
І фарби розвіяв, якими живу
Він просто так мріяв
Що я з собою його заберу

Уже без надії він віє без цілі
Він просто кричить
Він просто мовчить
Та спокою йому не знайти
Бо він  його не шукає
Він мусить все далі іти
І він про це знає

Я дотики його понад усе люблю
І кожної весни він заплутує в волосся цвіт
Я мріями із ним лечу, я мріями його не відпущу
І тільки з ним здійсниться мій політ

Коли сонце - він мене колише
І не бачу я нічого
Лиш він тоді історії для мене пише
Коли ніч – він тишину наповнює піснями
І я щаслива, що тільки ми, і все між нами

Повернусь, нічого не побачу
В цю ж мить, усе живе, усе горить
А я для когось стільки ж значу?
Від повноти життя мене болить
Болить від моря, що зове мене
Болить від неба, що таке красиве й чарівне
Та біль прекрасна і дає натхнення
Та біль – то пошук, пошук істини
І втеча від будення…

Завжди в пошуках дива
Біжимо до мети
Для цього черпаю я силу
Силу вічної краси…
 
А вітер шепоче, а вітер кричить
Не знає, що хоче, адже його не болить…