***

Я спомини нанизую на нить,
Скалічивши її намистом часу,
І ляпас долы більше не болить
Від леза емоційного екстазу.

Я повсякчас прогулююсь в думках.
Ті голосами протиріччь поволі
З'являються на різних берегах
Всіх кред моєї мандрівної долі.

Світами душ подорожує та,
Але, як повелось по волі Бога,
Вона є марна, кругла сирота
Без віри, без надії, без підмоги.

Строкатість частоти кардіограм
Не лишить часу для польотів думки,
А серце - зрадотерпний ветеран -
Вбере себе в залізні обладунки.

Крокуючи з непробивним щитом,
Здіймаються високо мої груди.
Та оболонка творить з нас фантом -
Мерцями ходять так живії люди.

Меткі слова розплавлять тую сталь,
Лиш ті, що цілять правду в саме серце,
Та звиклий до футляру стін кришталь
Все дужче за надійність мурів рветься.

Бездарність розуму збагне єдину річ,
Що мудрістю достойна називатись:
Самі від себе ми завжди опріч,
Самі до себе звикли позиватись,

Самі себе катуєм і клянем,
Чекаючи від себе ж індульгенцій,
Свій світ голубим нишком і женем.
Від мук буття немає контрацепцій!