Ще вчора вони сміялись, пили колумбійську каву,
слухали разом новини незрозуміло чому.
Чекали якусь пригоду, таку мрійливо-цікаву,
і час від часу вона говорила йому:
"Давай поїдемо звідси, життя не скінчиться завтра.
Потяги линуть, мов гусінь травою своєї весни...
Блукатимемо містами, як в книгах блукає правда.
Сумують вокзали, площами плачуть вони.
Давай поїдемо звідси, в повітрі тут скільки злості!
І ці новини, дивись, поступово вбивають нас.
Що, власне, тримає? Лиш Сонце заходить в гості...
Зникнемо просто, полинем в дорожній джаз.
Ще вчора вони сміялись і швидко складали речі...
Покинувши місто, назустріч в нові світи.
Засинаючи разом в мандрівках або у втечах,
тільки їм і Сонцю відомим куди...
08.02.12 р.
м. Полтава
Втiкачi
© Copyright: Повзык Рома, 2012
Свидетельство о публикации №112022607455
Свидетельство о публикации №112022607455
Рецензии
