***

Життя колишнє затихає
У серці ранених тривог,
Солодку пісню не співає
Про те, як видумав нас Бог.

Слідами зігнаних в нікуди
Шепочуть трави і ліси,
На себе вже не схожі люди,
Нерівні їхні голоси.

На перший погляд, як раніше
Всі йдуть кудись, їх травить час,
Когось машини звук потішив,
А хтось забув давно про вас.

Все просто, тихо. Зла буденність
Читає мрії юних днів,
Але втрачається валентність
І жити ти не так хотів.

Рослина, втрачена істота
Це все, для чого ти живий,
Розміняна жива банкнота,
Елітних творів вартовий.

І як не прикро, не фатально
Ми винних не змогли знайти,
А правда піниться безжальна:
Всі ми винні, я і ти.

Вмерли думка і ідея,
Зникли розум і слова,
Не врятує добра фея,
Хоч душа десь там жива.

І тоді всіх стане менше,
І тоді я вам скажу:
«Бив тривогу я не перший,
Хоч не вам я і служу».


Рецензии