Ти вже нічого не лишаєш по собі!
Лише якусь самотність, порожнечу
Й до сліз пекучий , невимовний біль,
Бажання зникнуть, як зникають речі
Із побуту. А я з твого життя...
Безболісно, тихенько, непомітно,
Без сліз. Без дотику. Без муки каяття.
Без спогадів про незабутні миті.
Без відчуття смішного дежавю,
Що це було колись, що я вже обіцяла.
Ти знаєш певне як тебе люблю,
Та ця любов на присмак, ніби кава:
І ароматна , і солодка, і гірка,
Хмільна й гаряча, що аж пухнуть губи.
Дожити б до останнього ковтка...
Любов моя мене , напевне, згубить!
***
© Copyright: Маргарита Котенко, 2012
Свидетельство о публикации №112022307224
Свидетельство о публикации №112022307224
Рецензии
