Та берізка така гарна білокора,
Вітровієм злющим схилена до моря.
Боже, скільки вона бідна пам'ятає!
Душі мертвих ніжно-ніжно пригортає.
А вони вхопились міцно їй за коси,
Тільки листячком березовим голосять.
Під корінням в глибині кістки нещасних.
Очі-зорі у знемозі тихо згасли.
Тільки душі залишилися й понині.
Боже, скільки можна витерпіть людині?
І хвороби, й дикий голод, й катування...
Залишилися безкарними знущання.
У берізоньки кора - суцільна рана,
Чорне горе материнське й тіло сина.
Ні могилок, ані хрестиків, нічого,
Лиш молитва щира Господа святого.
Бiле море i бiлокора берiзка
© Copyright: Вера Кухарук, 2012
Свидетельство о публикации №112021809272
Свидетельство о публикации №112021809272
Рецензии
Вірочко, кожен рядок плаче-кричить, тривожить душу... Написано гарно.
Татьяна Каминская 24.04.2012 23:06 • Заявить о нарушении
Татьяна Каминская 24.04.2012 23:06 • Заявить о нарушении
ТЕТЯНОЧКО, СКІЛЬКИ ГОРЯ ВИТЕРПІЛИ УКРАЇНЦІ І ЯК ДОСІ БІДУЮТЬ - ДІЙСНО, КРИЧАТИ ХОЧЕТЬСЯ... ДЯКУЮ ЗА РОЗУМІННЯ!
Вера Кухарук 25.04.2012 02:05 Заявить о нарушении
Вера Кухарук 25.04.2012 02:05 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.