Україно моя, кароока,
Не сльозою твоєю живу,
Полюбив рідну землю широку
І дбайливість твою польову.
Полюбив твою волю невинну
І роками загублений дім,
Як вплітають тривоги в калину
Слід мозолі і осені грім.
Як розкинеться золотом сіно
На просторах безмежних твоїх,
Я одне опускаю коліно,
Стерегти буду серця поріг.
Я твій син, ти для мене єдина,
І розкішні лунають твої голоси,
Тільки ти не забудь свого сина,
І нічого у нього ти вже не проси.
Україно моя, кароока,
Не сльозою твоєю я жив,
Моя рана душевна глибока
Загубилася в пахощах нив.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021700852
Свидетельство о публикации №112021700852
Рецензии