Відітхнули стіни:
слава Богу!
Породілля стогне в подушках.
Хай засне, намучилась небога:
Перший раз наука затяжка.
А чи буде другий – невідомо.
Не спасла Пречиста вояка, –
Розчинився в мороці густому.
Залишив на згадку дітвака.
От і втіху маєш, чорноброва,
Бо життя муруге та німе.
Не почуєш лагідного слова
І за сина дяки не приймеш...
О, коли про війни вже забудуть?!
Повитуха торга за плече.
Немовля, що тихо смокче груди,
Любомиром ніжно наречеш.
__________
ДітвАк (розм.) – маленький хлопчик.
МурУгий – сірий із темними смугами.
Вдова
© Copyright: Олег Завадский, 2012
Свидетельство о публикации №112021703583
Свидетельство о публикации №112021703583
Рецензии