Мовчить i дивиться...

Мовчить і дивиться…Розтріскується лід,
невпинно сиплеться додолу стиглим житом,
я мури зводила льодові сотні літ,
забутим сонцем все розтоплено – і змито.

Летить Земля в невідворотність майбуття,
хвостом комет за нею тягнеться минуле,
де в яслах Віфлеємських спить святе дитя,
де прокидається все те, про що забула.

Де незнищенна суть, яку плекати слід,
бо шашіль зледенілі цінності поточить,
але ти поряд – і розтріскується лід,
коли ТАК дивляться на мене твої очі…
                ---------------------------------------
Є вищий сенс у незабутності стрічання,
з-під ніг випорскує пришпорена Земля,
коли отак, в благословенному мовчанні,
торкнешся серця тихим рухом скрипаля…


Поэтический перевод авторского текста:Петр Голубков http://www.stihi.ru/avtor/golubkov44

Молчишь и смотришь ты... И трескается лёд,
Вниз спелой рожью постоянно сыплет,
Я стены строила столетья напролёт,
Забытым солнцем всё растоплено - и смыто.

Стремительно Земля вперед летит,
Хвостом комет за нею прошлое приплЫло,
Дитя святое в Вифлеемских яслях спит,
И просыпается всё то, о чем забыла.

Неистребима суть, учесть бы наперед,
Обледенелый клад - и шашель ведь «поточит»,
Но рядом ты - и трескается лед,
Коль на меня ТАК смотрят твои очи...
---------------------------------------
Есть высший смысл в тех встреч воспоминании,
И из-под ног Земля уйдет вновь сгоряча,
Когда в благословенном том молчании
Коснешься сердца тихим жестом скрипача...