УМЕР ДЕД. Василий Симоненко. Перевод с украинского

Вот и всё.
Схоронили почтенного деда,
закопали навеки в землицу святую.
Он теперь уж не встанет,
Не выйдет с рассветом
Под косою под гору крутую.

И не станет будить тишину сёл мантачкой,
Засмотревшись на небо, как гаснут огни.
Лишь росою хлеба по нему вдруг заплачут,
и века будут плыть незаметно над ним.
Вот и всё.
Схоронили хорошего мужа,
возвратили навеки вглубь лона земли.
Так неужто
вместились внутрь тесного ложа
все заботы его,
все надежды,
любви?
Неужели ему
всё отныне не нужно -
то ли солнечный день,
то ли ночь настаёт!
Боль крадётся ужом недоверчивым в душу,
и отчаянье грудь мою режет и рвёт.

Так готов я
поверить хоть в царство небесное,
не хочу
чтобы в землю ушли без следа
безымянно,
святые,
несравненно чудесные,
гордо - дети земли,
верно - дети труда.

Пусть безумно гудят
над планетою вёсна,
Пусть трава рвётся вверх
сквозь листвы старой гнёт...
Я не верю,
что дед из могилы воскреснет,
Но поверю,
что нет -
весь он всё ж не умрёт.

Неказистые думы
додумают внуки,
и веками из глаз пламенеть будут в них
его страстность и гнев,
его радость и муки,
те, что он, умерев,
передал для живых.
.
***
.

ДІД УМЕР

 От і все.
Поховали старезного діда,
закопали навіки у землю святу.
Він тепер вже не встане
і ранком не піде
із косою під гору круту.
І не стане мантачкою тишу будити,
задивлятися в небо, як гаснуть зірки.
Лиш росою по нім буде плакати жито,
і пливтимуть над ним непомітно віки.
От і все.
Поховали хорошу людину,
повернули навіки у лоно землі.
Та невже ж
помістились в тісну домовину
всі турботи його,
всі надії,
жалі!
Та невже ж то
йому все віднині байдуже —
чи світитиме сонце,
чи ніч напливе!
Біль у душу мою закрадається вужем,
відчай груди мені розпанахує, рве.
Я готовий
повірити в царство небесне,
бо не хочу,
щоб в землю ішли без сліда
безіменні,
святі,
незрівнянно чудесні,
горді діти землі,
вірні діти труда.
Хай шалені гудуть
над планетою весни,
хай трава пнеться вгору
крізь листя старе...
Я не вірю,
що дід із могили воскресне,
але вірю,
що ні —
він увесь не умре.
Його думи нехитрі
додумають внуки,
і з очей ще віки пломенітимуть в них
його пристрасть і гнів,
його радощі й муки,
що, вмираючи,
він передав для живих.

09.06.1959