Віти схилила старенька тополя,
Вмите дощами засмучене листя.
Вітер турбує,- зміряна доля,
Сонце сліпить променисте.
Роки пробігли і кільця-каблучки
Міцно стискають весільним вінком,
Зморені віти, мов зранені ручки,
Манять до себе прощальним танком.
Висохло тіло, п’янка насолода
Не звеселить... і не спинить
Зиму життя. Невблаганна природа
Спокоєм вічності ніжно сп’янить.
Вiти схилила старенька тополя...
© Copyright: Владимир Великодный, 2012
Свидетельство о публикации №112021309995
Свидетельство о публикации №112021309995
Рецензии