До всіх страждань я звик кривавих,
В чужій для серця стороні,
Але тобі, моя Полтава,
Я запалив очей вогні.
Приїду скоро я до тебе,
Мені ти ніжно посміхнись,
Повітря чисте, синє небо,
Нарешті мрії всі збулись.
І височіє доленосно
Образ рідного села,
Душу я сюди приносив,
Тут завжди вона жила.
В селі дерева плачуть рідні,
Шумлять коханням вечори,
Усі шукають собі гідних,
Я ж сам собі любов створив.
Щоб не забути гарні справи,
Для себе вдруге я ожив,
І знову світиться Полтава
І все, чим я так дорожив.
Та не для мене, не для неї,
Списались наші вже роки,
Наступні прийдуть, ще зелені
І будуть сипати рядки.
Про найдорожче і високе,
Про те, що я весь час шукав,
Куди робив останні кроки,
Де кров’ю втер я свій рукав.
І вже без мене небо чисте,
Співають ранні солов’ї,
Скажу вам, люди, урочисто:
Щоб знали всі, що я щасливий,
Що жив на цій святій землі.
До всiх страждань я звик кривавих
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021304710
Свидетельство о публикации №112021304710
Рецензии