Полонила мене краса
Полум’яних полів і вітру,
Шлях Чумацький давно згасав,
Не везли в рідний край селітру.
Гомоніли сухі кущі
Про минулі часи грайливі,
Коли віра була в душі
І раділи весняній зливі.
А тепер? Лиш рукою махну.
Ми йдемо в невідоме гордо,
Душу втратили тут не одну,
Але тіло ще пише акорди.
Але кожен стоїть над проваллям,
Поглинає нас темрява вічна.
Ми раділи життю зухвально,
А зникаємо як пересічні.
Полонила мене проста
Жартівлива родючість жита,
Біль душі з кожним днем зростав,
Та любив свою землю ситу.
Я любив все, що ніч шепоче,
Мертву тишу і зоряне дно,
Та забути не можу очі,
Що мене розлюбили давно.
Я не можу і більше не хочу,
Так написана доля моя,
Вже навіки закриті ті очі,
Їх сира поцілує земля.
Десь і я відчуваю, що скоро
Мої очі погаснуть навік,
Вся любов була відчаєм хвора
І тому погубила калік.
Полонила мене краса
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021304406
Свидетельство о публикации №112021304406
Рецензии