Мовчала стиглiсть лiсова

Мовчала стиглість лісова,
Схід сонця наближався,
Сховалася давно сова,
Я щастя дочекався.

Дрімали заздрісно гаї
В обіймах милих ранку,
Забули доблесті свої
І про нічну коханку.

Забули всіх, хто тут пройшов,
Їх імена погасли,
Не вірили в мою любов,
Пошили правду власну.

Я вдячний вам, що ви дали
Цих почуттів відчути зливу,
Хоч промінь істини малий,
Люблю її красу грайливу.

Люблю далеку і нерівну
Її прив’язаність до інших,
Я знав, що полюбив царівну,
Яка мене не буде тішить.

Прокинуся я сумно знову,
Закінчився тривожний сон,
Та посмішка її і мова
Дорожча безцінних ікон.

Без віри я далі кохаю,
Без віри забудеш мене,
Не буде спокійно для раю,
Аж поки любов не мине.


Рецензии