Згасала ніч в обіймах ранку,
А я не спав. Не спиться нині,
Мою любов, як самозванку,
Змивали сльози журавлині.
Її останню, хворобливу,
Невдячну за кривавий крик,
В обличчя, в серце, в душу били
І міцно брали за язик.
А я мовчав. Мій погляд, мова,
Прикуті жестом до землі,
Як для дитини колискова,
Несли подяку у гаї.
Там буде тихо, там мій спокій
І там любов росте жива,
Повільно йду, щоб мої кроки
Не стерла дряхла смерть-вдова.
А час летить. Не всі зуміють
Знайти чи загубити щось,
В очах минулі ночі тліють,
Що мріялося, не збулось.
Застійні почуття зникають,
Застійне падає життя,
Я в гру тривожну вже не граю,
Останній вірш пишу не я.
Останню не згадаю п’янку
І свіжість губ віддам калині,
Тому й любов, як самозванку,
Змивають сльози журавлині.
Згасала нiч в обiймах ранку
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210860
Свидетельство о публикации №112021210860
Рецензии