Пробач невдалі мої кроки,
Земля голодних пастухів,
І погляди такі високі,
І сльози посивілих вдів.
Де зникло звільнене селянство?
Куди дійшов вчорашній раб?
Знайшли близьку країну п’янства
І там цілують жовтих жаб.
Знайшли собі смертельну втіху,
Щоб очі бачили не те,
А інші падають від сміху
І гріють щастя золоте.
А я для когось чи для себе
І землю й небо розлюбив,
Бо вже давно не бачив неба,
Його відтінок голубий.
Забув, що я комусь коханий,
Забув, що я десь рідний син,
Та пам’ятаю, що незваний
Для свіжості моїх долин.
Тому не буду і не хочу
Співати радісні пісні,
Без мене знайдуться охочі,
А я прожив вже свої дні.
***
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210824
Свидетельство о публикации №112021210824
Рецензии