Травами пахне і лісом,
Стелиться ранок кублом,
Наче хто сонце підвісив
І засліпив все кругом.
Їду я знову додому,
Радісно й тихо в душі,
Ще не згнила вся солома,
Ще не пройшли всі дощі.
Щось і для мене ще буде,
Так невідоме мені,
Я набираю у груди
Сили своєї землі.
Тільки короткі і в’ялі
Пахощі лісу і нив.
Скільки тут днів у печалі
Місяцем сльози я лив?
Скільки самотніх і грубих
Слів різним дамам казав?
Кров’ю вмивалися губи,
Щоб лиш одну я кохав.
Щоб і життя своє грішне,
Хоч я його й не беріг,
Просто закинув у вірші,
Наче коров’ячий ріг.
Тільки ця радість миттєва
Для мандрівних колосків,
Навіть не думала Єва,
Скільки в нас буде гріхів.
Травами пахне і лісом,
Стелиться ранок кублом,
Хтось мою душу повісив
Перед ще сонним селом.
Травами пахне i лiсом
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210783
Свидетельство о публикации №112021210783
Рецензии