Я буду нiжно й непосильно

Я буду ніжно й непосильно
Тебе на відстані любити,
Завжди оберігати пильно,
Лихого щоб не допустити.

Я мрію оживив жахливу:
Тобі він щастя принесе…
Таке подумав і зрадливо
Покараний сповна за все.

Не володіє він тобою,
Нахабна спроба скористатись
Святим тілом і душою
Пішла на дно, вже час прощатись.

Якщо ти втратила бажання,
Якщо вже сиві твої очі,
Забудь про всі розчарування
І сльози витри ти дівочі.

Любов навік – це недоречно,
Дивись вперед і там шукай
Того, хто любить так безпечно,
Життя із ним – то буде рай.

Ти любиш, а тебе не зовсім –
Це волі як сліпа в'язниця,
Як сніг летить у ранню осінь,
Як старість змінює нам лиця.

Ти навіть встигнеш, не зірвавши,
Собі ромашки пелюсток,
І вірш незграбний прочитавши,
Ти зрозумієш: я пророк.

Мої рядки – тобі присвята,
А те, що там чуже ім'я
І не одне, то підла втрата,
Бо віра й міць дійшли нуля.

І через вічність не змінилась,
Така, якою і була,
Мені щоночі щедро снилась,
Лиш опустилася брова.

Мене ти знай, не будь прикута
До тих, що зрадили тебе
І будеш світом не забута,
Ім'я навік, життя одне.