Не сумуй, моя рідна, навіщо?
Сльози осені гріють нудьгу,
Місяць світлом поманить віщим
У далеку країну слугу.
Розповім я тобі, що тут гарно
Зустрічає чужинців народ,
А на небі чисто, безхмарно
І немає ніяких турбот.
Але небо чуже тут, нерідне,
Давить краєм своїм золотим,
Марять люди прекрасним Віднем,
Про Полтавські я мрію степи.
Мріяв я, що ти будеш зі мною,
Як красуня моя польова,
І любов живою рукою
Лясне тихо, як та кропива.
І любов… Чи існує це слово
Поряд з хвилею ранніх бажань,
Наче робиш усе казково,
Але скільки ще буде питань.
Я забуду свої всі турботи,
Я забуду про все, що було,
Буду завжди кричати «Проти»,
Не приїду у рідне село.
Все тому, що набридло юним
Серця слухати мертві ривки,
І тому я на себе плюнув,
І тому смерті звук легкий.
Не сумуй, моя рiдна, навiщо?
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210572
Свидетельство о публикации №112021210572
Рецензии