Невже не буде просто тиші?
Чому турбують голоси?
Незрозумілі справи вищі
На присмак мертвої роси.
Я так втомився, що не хочу
Ніяких ніжностей твоїх,
Для тебе знайдуться охочі,
Полюблять погляд твій і сміх.
Для мене все вже неважливе,
Апатія душевних ран
Створила щось бридке й жахливе,
І погубила мирний стан.
Себе я втратив і не просто
Бродити тінню на землі,
Завжди я був незваним гостем,
І так у пошуках зомлів.
А зараз радість наче поряд,
Така невинна, молода,
Та не ділитимусь я горем,
Хоч в тебе й вітряна хода.
Ти не моя, я не для тебе
Не варто нудити сади,
Не наше плаче біле небо,
Не наші зоряні сліди.
Я знову сам, так буде далі,
Так написав пастух живий,
Що не розквітнуть чари в’ялі,
Самотній буде вартовий.
Що він один зустріне сумно
Життєвий ніжності рукав.
Таке життя прожив бездумно…
Тому що лиш одну кохав.
Невже не буде просто тишi?
© Copyright: Антон Онацько, 2012
Свидетельство о публикации №112021210416
Свидетельство о публикации №112021210416
Рецензии