Сімнадцять літ, сімнадцять зим, сімнадцять весен
Я прожила на подисі однім,
І коже день, минувший недаремно,
Я відкладала в пам`яті своїй.
На глибині душі лишу печалі.
Покличу я розсуду в довгий путь.
І разом із натхненням вирушаю
У мандри, де фантазії живуть.
У тих місцях, де часу непомітно,
Де рік спливе за мить- одну чи дві.
Порину в свої мрії ті блакитні,
Глибокі, як ті очі молоді.
Бо мрія- то як сон, не без надії...
Її ти маєш, нею ти живеш.
Із нею, як пегас, в простори линеш.
Ти линеш, линеш...краю не знайдеш.
Вона безгранна і така простора,
безмірна, всеосяжна і прозора...
Вона повсюди...там є, де і ти.
І іншої такої не знайти.
17 лет
© Copyright: Мила Полянская, 2012
Свидетельство о публикации №112021111517
Свидетельство о публикации №112021111517
Рецензии