Батьки...

Старі вже батьки... І так соромно Боже!
Вони як он ті снігурі, що в лісах
Сидять на гілках, в зимовій облозі.
Неначе замерли від долі, в сльозах...

Їх очі, як краплі роси, наче влітку
Можливо побачити нам під ногами,
Коли ми стаємо самі босоніж
На трави, що в полі ростуть між лугами.

В них руки старенькі від праці щоденної,
Схилилася постать, палиця в руках.
Але як побачу засмучений погляд,
То серце на частки моє ніби в прах.

Матуся й батько, ви так не спокійні,
Коли не прихожу за браком часу
До дому, де пісня хороша все лине,
Де можна спокійно сказати – живу.

Батьки мої рідні! Я дуже вам вдячна
За те, що змогли ви надати життя
Мені, той дівчині, що любить так рясно…
Шляхами життя мрію йти як дитя.


Рецензии