Ми були там неначе раби,
Від холоду думки наші мутніли,
У тих стінах лезо точать кати,
Вони так пристрасно люблять своє діло.
Немов у заслані, в неволі,
День за днем там відбували,
На серці було пусто, неначе в полі,
Але надію ми не покидали.
Минув той зловісний час,
Здається забуте давно усе,
Але бринить сльоза весь час,
У тих хто спогади о ті несе.
Хто пам'ятає хвилини лічені
Коли не було ще тих катів,
Але вже тоді ми були приречені,
Як сотні квітів по серед лугів.
Промайнули години, дні, роки,
І ми розійшлись, усіх різна дорога,
Ніхто більше не бачив там нашої ноги,
Ми все подолали, тому що вірили в Бога.
За тими стінами, як соловейко вільні,
Давно звільнитись від тих тенет.
Життя – полин, гіркий та суцільний,
І точно не солодкий мед.
26 травня 2009
Життя - полин
© Copyright: Виктор Новосад, 2012
Свидетельство о публикации №112020905305
Свидетельство о публикации №112020905305
Рецензии