Ода вчителькам-ветеранам

    САВЧЕНКО КАТЕРИНІ МИКОЛАЇВНІ
    ДО 70-РІЧНОГО ЮВІЛЕЮ З ШАНОЮ...

Хоч ви з лебедів тих, що своє відлітали
І важким тягарем на вас тиснуть роки,
Та вас вже не зігнути - ви із криці і сталі,
Загартовані часом незламні жінки.

Вчились ви, працювали до сьомого поту...
Нарікання на долю - не ваша мета.
Дарували ви дітям і ніжність, й турботу
І світились в очах і любов, й доброта.

І складне сьогодення, й шляхи історичні -
Революції, війни і голод - не жарт...
Та ви діти війни, і до всього ви звичні,
Бо вам доля дала особливий той гарт.

А краса ваших душ лебединих велична,
Бо з висот піднебесних ви бачили світ.
І ви сіяли скрізь і розумне, і вічне,
Лебедят готували в високий політ.

Ви зазнали всього - і падіння і злети,
Дітворі віддали на долонях серця...
Мабуть, ви народились з душею поета,
Це - по совісті жити і йти до кінця.

Ой, лебідки мої! Хай стомилися крила
І вплелася до кіс золотих сивина,
Та ніяка біда ваших душ не скорила,
Ви в польоті туди, де лиш мрія одна!


січень, 2012