Хмари почали скоріш плисти,
Повіяв ніжний, теплий вітерець.
День, поволі втратив свої кольори,
Розвіявся неначе пухкий попілець.
Сонце згасаючи за обрій лине,
На царівну ніч воно нас покине.
Тишу й спокій вона нам дарує,
Залежність на серці навіки таврує.
Години, хвилини, секунди спливають,
Таємниці часу у собі ховають.
Невгамовно крокують все далі й далі,
Показуючи нам життя, реалії.
17 грудня 2008
Час
© Copyright: Виктор Новосад, 2012
Свидетельство о публикации №112020800633
Свидетельство о публикации №112020800633
Рецензии