Любити до самого Боженьки

1Коринфянам 13;4-8.

(Валентині та Анні Ж. присвячується).

Одного теплого літнього дня
Бабуся та  внучечка мала
По вулиці щасливі гуляють,
Про всяке у світі розмовляють.
Бабусину руку цілує дівчинка:
-Я люблю тебе,- промовляє.
-Я теж,- відповідає жінка,
Дякує Богу, сльозу втирає.
А внучка у відповідь:”Але бабусю!
Ти навіть не знаєш, як я сильно люблю?!”
-І я тебе дуже люблю, дитиночко!
Словами не скажеш,як я  сильно люблю!”
„ Ти знаєш, бабусю?!А я сказати  взмозі.
Я люблю тебе до Самого  Бозі!”

Йде бабуся з внучкою,
Сонце світить над річкою.
Я люблю тебе й обіймаю,
Ти найкраща в світі, знаю!

Ой, літають ясні зорі,
Ой, цвітуть сади в розмові.
Люблю я щиро,не дивуйся.
Люблю тебе, моя бабусю.

Бабця руку пригортає,
Сльозу щастя витирає.
-І я тебе люблю, дитинко,
Ти - мій скарб, моя перлинка.

Ой, літають ясні зорі,
Ой, цвітуть сади в розмові.
Люблю я щиро,не дивуйся.
Люблю тебе, моя бабусю.

Ти не уявляеш нічогошеньки,
Як я  серцем сильно люблю!
Я люблю тебе до Самого Боженьки.
Я до Самого Боженьки люблю.