“Ото ж”
(Из цикла "Украинска лирика")
Сидів кум Петро біля двору.
Всіх, хто іде, розглядав.
Угледів і постать знайому:
Це ж його кум Іван!
Чемно вони привітались:
Для сварок нема причин.
І, хоч вони не братались,
Кума Петро зачепив:
“Чи свято потрібне зване?
Причину якусь знайшли б.
От би, Куме Іване,
В неділю до мене зайшли!”
Іван відповів:
“Я- вчений.
І досі всього трясе.
У Вас же собака скажений
І знов покусає мене.”
Петро подивився з жалем:
“До мене Ви завжди вхож!
Найкращого Вам бажаю!”
І стиха добавив:
“Ото ж!”
Ото ж!
© Copyright: Валентин Серых, 2012
Свидетельство о публикации №112020303087
Свидетельство о публикации №112020303087
Рецензии