Мені грудень дощами шепоче:
«Заспокойся, поплач, відпусти,
Цілувати тебе він не хоче,
Не тримай його руку – іди»
«Я з тобою піду» – Грудень каже,
«Ну чому ж бо не плачеш? Дурна,
Дощ поможе, від серця відляже,
І наступить в серденьку зима.
Вітер коси розчеше дівочі,
Більше нікому, його нема.
Ну чому ти до нього ще хочеш?
Зрозумій, ти на світі сама».
- «Знаєш, Грудень, тебе я не чую,
І твій дощ, то не сльози мої,
Що робити, я серцем відчую,
Якщо ж ні, то спитаю в зорі.
Чуєш, Грудень, насипли вже снігом,
Хай те срібло блистить у очах,
Бо я вірю, я Долі ще вірю,
Вона прийде до мене у снах,
І розкаже, і серцю зарадить,
Хай як є вже, вона поведе,
Бо мені він, єдиний, не зрадить,
Хоч і будемо ми казна-де.
В мене віра є, Грудню, ти чуєш?
Сипли снігом, хай сяє в очах,
Я кохаю його, я раюю,
Мені Доля підкаже, у снах…»
Грудень
© Copyright: Марта Ворон, 2012
Свидетельство о публикации №112020209074
Свидетельство о публикации №112020209074
Рецензии
