Я випила багато кави,
Сиджу похмуро: безталанна,
Думки щось не зберу до ладу –
Таку вже маю диво-ваду.
Гірчать чогось на язиці
Зернята кавові – зіниці.
Я маю сумніви німі:
Чи вмитися мені слізьми,
Чи може час піти до сну?
Ніяк до думки не візьму.
Сиджу, сп’яніла від кохання,
З самого вранішнього рання
Від горечі дурію зерна.
А зараз вже година темна,
І я дурію досі груднем…
І що воно зі мною буде,
Як я гірка, як тая кава.
Сиджу похмуро: безталанна.
Кава
© Copyright: Евгения Керн, 2012
Свидетельство о публикации №112020201775
Свидетельство о публикации №112020201775
Рецензии
