Година пізня. Час у волі.
Вперед-назад ходжу по колу.
Між стінами в моїй кімнаті
Відсутня гострота кутів.
І десь над вухом б’ється муха,
В кімнаті протяг – відчай духа,
І по картонній шкірі стін
Сковзає прохолодний дзвін.
Під променем десь Ватт зі сорок
Спокуси не зникає морок.
Самотність спала на долонях,
Дзижчання відбивалось в скронях.
Мінливість – спокій на тривогу.
Година ніч веде убогу.
Самотність спить, як та дитина.
Чи є яка у ній провина?..
Можливо, що й вона - людина,
Що під гримасою вразлива,
І невдоволена всіма,
Щоранку снідає сама.
У три ковтки з малої чашки,
То замість кави - чай з ромашки
Поглине, як вологу губка,
Й сама в собі стане гидка,
Від ранку гіркоти у чаї,
Як звиклі люди, зазвичай.
Погляд
© Copyright: Евгения Керн, 2012
Свидетельство о публикации №112020201754
Свидетельство о публикации №112020201754
Рецензии