Мiнливостi кохання

Я  покохала… певно, примха Долі
Мене жбурнула у вогонь життя.
Я вивчила слова своєї ролі –
Від звинувачень, аж до каяття.

Ти посміхнувся: «Нащо ця вистава?
Вже не маленька, зрозумій сама…»…
За обрієм займалася заграва -
Мої думки сполохала вона.

Ти щось казав, осяяний світанком, -
Слова отрутою лились мені у душу, -
Тремтіли зорі, танучи під ранком...
А я стояла. Мовчки. Незворушно.

І пригадала – десь  за рік до того,
Ми вдвох, так само стоячи, кричали.
Ти – про Кохання,  Долю, і про Бога…
А я – про те, що почуття зав’яли..

Ти все благав. Я ж - силилась сміятись:
Не розуміла, не хотіла чути й знати...
Коли б я знала,  як все може статись -
Тоді б дозволила собі тебе кохати!

Та не кохала. Так, лишень погралась.
Для почуттів закрила вхід у душу.
Коли   б я знала – як я помилялась!...
І от – за помилки платити мушу…



Я знаю – скорше, я в тім винувата,
Що свій вогонь залишила в собі.
Що перед тим, як палко покохати –
Твою любов тримала в забутті.


Рецензии