Вітерець дмухнув в лице,
шовковистим подихом,
ласкавим та ніжним,
мов пір`ячком лебединим іскристим.
Смуток зігнав з нього, ласкаючи вії,
в цей час зрозуміла,
що я в краще не втрачаю надії.
Вітерець, віднеси від мене печаль погану,
а натомість, залиши лише віру
і душевну наснагу мені.
Вiтерець
© Copyright: Белякова Светлана Николаевна, 2012
Свидетельство о публикации №112013009759
Свидетельство о публикации №112013009759
Рецензии