Цей вірш присвячений самій найріднішій людині – моїй мамі.
Чому в матусі невеселі очі,
Чому покрита сивиною голова?
Тому, що молодість минула
Тому, що залишилася одна.
Тому, що полетіли діти,
Немов лелеки, з рідного гнізда.
Тому, що без спочину працювала
І все життя ти дітям віддала.
В жорстокій долі й непосильній праці,
Ось так минула молодість твоя.
Низький уклін тобі, моя матусе,
За той духовний скарб, який мені дала,
Це- доброта, любов, повага й ласка,
Це все в житті завжди допомага.
Спасибі, мамо, що ночей недосипала,
Що поряд з нами завжди ти була.
Нехай твої блакитно-сині очі,
Ніколи не засмучує біда.
Присвячую матерi
© Copyright: Людмила Николаева 2, 2012
Свидетельство о публикации №112013007029
Свидетельство о публикации №112013007029
Рецензии
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.