Хвилини тягнуться до болю довго,
І вуха ріже несносна тиша.
Усі телефони навіки замовкли-
Ніхто не подзвонить, ніхто не напише.
Сміттям і пляшками забита підлога,
І дихати тяжко від їдкого пилу.
А шкіра обличчя солоно-волога
Від сліз, що на тричі його розділили.
Ось знову і знову я прокидаюсь,
Сама собі кажу "Доброго ранку!".
Здається, немов я від світу ховаюсь,
Вбачаючи в друзях Самотність і Склянку.
Чому всі пішли? Куди всі поділись?-
Наповнено серце тугою тяжкою.
І знову, як завжди я залишаюсь
Забута всіма. Наодинці з собою.
СС
© Copyright: Ас Фиксия, 2012
Свидетельство о публикации №112012911332
Свидетельство о публикации №112012911332
Рецензии