Киев

 Київ

(Из  цикла "Украинская  лирика" )

Київ, наче парубок,
Що ледь світ піднявся
На святковий ярмарок
Раптово  зібрався.
Та, вирвавшись на волю,
В Дніпро задивився
Та за власну  долю
З  Недолею   бився.
Він, мов дитина стримана
З шляхетного роду,
Раптом  отримала
Дорослу свободу.
Не вміючи мудрувати
І  не гаючи часу,
Розпочав будувати
Новітні  прикраси.
Ті до козацької вроди
Не будучи  звичні,
Поміняли з нагоди
Юнацьке обличчя.
Стовбури величезні
В помпезному стилі
Та постаменти кремезні
На дніпровському схилі
Духу не переможуть
І не зроблять погоду.
Затьмарити не зможуть
Київську  вроду.
Ту, що повелася
В часи історичні,
Ту, що вплелася
В споруди величні.
Що будувала вбранство
В князівську столицю-
Перлину всього християнства,
Велику Софійську Дзвіницю.
Що відбивала орди
Від непорушних брамів,
Що відливала дзвони
Для златоверхих храмів.
Що будувалась віками,
Яку не можливо зламати,
Що прикрашалась вінками
І буде довік стояти!