У світі Лобачевського і Гауса
всі лінії перетинаються колись...
Питання як Евклідові умовності бороти,
коли лише відкриєш рота тобі одразу:
"Цить! Розумна дуже,
слухай старших!!! Ходи в неділю в церкву,
на сповідь перед Пасхою, Різдвом,
гріхи, яких як слив у серпні,
спокутуй та не смій перечити
ні падре сивому, ні мужу, ні свекрусі.
Бо так заведено! Терпи!!!"?
Мозолі терпугом знімаєш
та пучки репані оливою мастиш
Пучки підвішуєш засушених ілюзій
під вже_подекуди_дірявий стрих
та стишуєш ходу, йдучи додому,
відчувши ту вселенську втому, яку чомусь
всі називають шлюбом
щасливим і корисним,
для нього...
Коритися? Для чого?
Чи потребує Всесвіт іще одну рабу?
Я вибираю світ, де лінії хвилясті,
де хвилі моря пестять ноги,
де замки із піску,
де двері серця
не зачиняють на замок...
Монолог Щасливоi Жiнки
© Copyright: Валео Лученко, 2012
Свидетельство о публикации №112012210594
Свидетельство о публикации №112012210594
Рецензии
