Коли я вперше почула про...

Коли я вперше прочула про війну,
Я була ще маленька.
Мені казали що війна була скрізь:
Й близько, й далеченько.
Я думала що війна-
Це так просто слово,
Я думала, Що війна-
Це якась мова,
Але коли я виросла,то зрозуміла,
Якій великий слід  війна залишила.
Ще вчора всі раділи, хотіли танцювати,
А вже сьогодні загримів гармати грім,
І всі пішли мі воювати, І кожен був тут наче мім.
Жахливими були ці роки,
4 ці кривавих і жахливих кроків.
Гармати,кулі, пістолети,
Ракета, бомба і літак,
Це все, що бачили ми в спеку,
Це те, що всіх тримало наче гак.
І сльози ллються тут рікою
За братом, другом і близьким.
Тут ніде нам ступіть ногою,
Все ледве видно крізь цей дим.
Стріляєш ти по всьому полі
І ти не бачиш, де чужий
Ти лише бачиш краплі крові,
І кулю що попала в бік.
І ти лежиш німий, неначе риба,
Поворухнутися не в змозі ти.
А поряд  кам’яна та глиба
І хочеться обпертися і йти
Лежиш і думаєш: «Помер вже ти!»
І вже рахуєш прожиті всі дні,
І вмить почувши радісний той гул,
Ти вскочив й закричав, що було духу.
І навіть той чорний мул
В цю мить, не всмокче, навіть муху.
Ура! Ура! На вулиці кричать всі знову й знову,
Ура! Ура! Здіймають капелюхи вгору
Перемога! Чути звідусіль.
Перемога! Всім  вам хліб та сіль!
Ці всі страждання про які мені розповіла бабуся,
Назавжди залишили слід в моїй душі
Тепер я не ображу навіть гуся,
Бо він, можливо, був теж у засаді, у кущі.
Тож тих. Що були на війні,
Тих, що живі і тих, що вже вмерли
Повинні пам’ятати ми!
І не втрачати час даремно!


Учениці 8-б класу
Литвин Анни