Смак життя

Уммммммммм, який чудовий запах, такий морозний і такий різдвяний….))))
А ще 3 дні назад я не хотіла їхати додому, до батьків, в рідний, але такий ненависний Тетіїв. Саме тут я виросла, здобула якісь знання про життя. Тут я вперше закохалася і пізнала ту гірку науку нерозділених почуттів, які мабудь і загартували мене до такого життя. Та чому мені так не хочеться повертатися сюди…? Тому, напевно, що тут я була ніким, тут з мене всі знущалися і я не мала цілі, більше того – я не жила. А Київ зігрів мене своєю величністю, непідступністю, незламністю, суворістю, чого і мене навчив. Він показав мені хто я є на справді і чого варта, а головне навчив відчувати той терпкий і такий п*янкий смак життя, насолоджуватися ним!!! Саме в цьому місті я пізнала, що таке справжнє кохання, що коли впав необхідно встати і йти далі, що мрії збуваються, а головне я зрозуміла – тяжко бути янголом, особливо чорним… Дякую тобі… Та як би там не було, але до рідного, того що глибоко в душі, все одно повинно тянути. А таке відчуття, що приїхала не в свою країну, тільки цей запах, запах мого дитинства, вічного свята і чудес, які робили мої батьки, чарівники неіснуючого королівства… Я його не відчувала вже  років 10-12. Дивно… Але так приємно. Цікаво, що ж тоді зі мною сталося, що його не стало… І тепер - чому він повернувся? Час. Саме він не підвладний ні янголу, ні демону, ні людині, здатен залікувати будь-які рани і відновити найрізноманітніші почуття. Він один править всім, навіть нашими долями.
Мені всього 20, а таке відчуття, що я прожила вічність, і ось тепер мені нагадали ким я була, про що мріяла, чого хотіла… А нагадав – випадок, так його величність випадок, помічник часу. Ще місяць назад я готова була віддати своє життя за останнього покидька, бо думала, що не зможу житии без його кохання…Але бамс, ніби блискавка, ніби удар, ніби метеорит, ні – просто випадок, і все змінилося. Я зрозуміла, що чудово коли ти вмієш кохати, жертвувати без вдячності, літати, дарувати людям чудеса і просто жити. Я ніби зняла рожеві окуляри і побачила, що світ навколи такий прекрасний. Та випадок на цьому не зупинився. Ще один спалах і я виграла в долі, ніби в лотерею, чудового друга, людину, хлопця, з яким би раніше я навіть не стала розмовляти, а якби хто зказав, що я з ним буду їздити по Україні, або ж просто житии, то я б напевно просто тріснула цю людину по-лобі, щоб нещасна прийшла до тями і більше не городили таких дурниць . Я не знаю, що буде далі та впевнена, що доля не дурна, а випадок не безшкетник і якщо вже ця парочка взялася за вас, то будьте спокійні – вам це запам*ятається до спокону віків.))))
Боже як я обожнюю цей запах!!!Дякую тобі Часе, Випадоку, Доле, Києве, Б. …Та я не прощаюсь, ви ще почуєте про мене!