Зимове кохання

Біліло розіп'яне сонце
І небо катилось хмарами...
Все вкрилося снігом й замерзло,
І люди ходили бульварами.

Ласкаві обличчя всміхалися,
Сумні - вибачались і плакали,
А горді - над ними бавились,
Екрани сенсорні лапали...

Була зима в мегаполісі -
Якась зовсім інша, щира.
Стояли мов серед поля всі,
Чекали свого кумира.

Світилося те, що не гріє,
Біліло те, що чорним-чорно.
А хлопець можливо не вміє,
А їй може все одно.

Пообік стояла та парочка -
Зворушливі, юні кохані.
Над ними небо - ні хмарочки,
Вони посміхаються, ждані.

Їй хлопець нашіптував зиму:
Дивись, мов, як все побіліло.
Давай все почнемо зараз?
А в неї серце боліло.

Та біль цей тільки на краще -
Бо знала, що їй пощастило,
Було тільки важче і важче
Описувать хлопцю зиму.

Бо ж біле навкруг все, мов аркуш,
З якого почнуться історії,
На ньому напишуть, намажуть -
І будуть-таки задоволені.

І світяться очі, поблискують -
Бо це ж зимове кохання.
На білому аркуші з рисками
Кохати треба в останнє.