Циферблат часов на перекрёстке... из Лины Костенко

Циферблат часов на перекрёстке
Залепила снежная пурга...
Нам с тобою, видно, по дороге,
Той, что никуда не привела.
Снова той же улицей незрячей
И сугробов белая волна.
Нам с тобой легко, и неиначе
Ветер нам подсказывал слова.
Подскажи мне слово - всех нежнее,
Я его тихонько повторю...
Разгуляйся ветер свирепее -
Заглуши всё то, что говорю!
Это вьюга просто закружила,
Голова как-будто во-хмелю...
Я с другим...Спокойна и счастлива...
Я тебя нисколько не люблю!
Если же заплачу и рукою
Трону твоё светлое чело -
У ограды львы про нас с тобою
Не расскажут - снегом замело!

:::::::::::::::::::::::::::::
Циферблат годинника на розі
хуртовини снігом замели…
Нам з тобою, видно, по дорозі,
бо ішли й нікуди не прийшли.
Знов ті самі вулиці незрячі
і замету хвиля снігова.
Нам з тобою легко так, неначе
вітер нам підказує слова.
— Підкажи найлагідніше слово,
я його слухняно повторю.
Розгуляйся буйно і раптово,
заглуши усе, що говорю! —
Не було ні зустрічі, ні туги.
Не було пориву і жалю.
Я спокійна.
Я щаслива з другим.
Я тебе нітрохи не люблю.
А якщо заплачу і руками
я торкну ясне твоє чоло, —
нас не бачать леви біля брами:
левам очі снігом замело.

Лина Костенко