чита мо без пауз

Щаслива?... не кажи дурниць!
коли щаслива – ти мовчиш…
кохаєш?... розкажи це своїм
ненаситним богам,
яким ти молишся що ранку,
бо ввечері вже п`яна
і скалічена душею
не розбираєш епосів
своїх дурних монологів,
в яких ти бачиш себе
таку справжню,
що хочеться вити і лізти на стіну,
аби тільки не думати
про щойно виплюнуте
з тих самих невгамовних
двох довжелезно-короткуватих
трубок, що утворюють дірку,
коли ти недопито-розумна
створюєш нові епізоди,
щоб домалювати себе
в останніх хвилях відчаю,
який просто хлюпоче
у твоїх розірваних черевиках,
які  надягаєш,
щоб тебе розуміли,
а не створювали натовп дурних,
невдоволених собою
лузерів,
що живуть чужими думками
і створюють нові
паплюжні хвільми про кохання,
а потім довго-довго передивляються
і розуміють,
що таке неможливо,
замість того,
щоб спробувати,
і це у той самий момент,
коли ти у реалі
пишеш нові сценарії
і сама підбираєш акторів…