Щем бере провіяну холодом душу,він прийшов та не хоче іти , закрилися очі й тривожні на віки -вічні вони.
Може хтось розрадити зможе,
звеселити душу мою,
утишити зимнюю стужу,
утишити тугу й нудьгу.
Нема того , кого так серце хоче,
немає тих . за ким сумуєш ти ,
й смуток душу лоскоче,
минають нерадісні дні.
Може б душа не боліла ,
і смутку не було ,не було,
якби не тужила , за тим,
що раніше було.
Було і пройшло, все минулось,
назавжди і навік,й душа болісно кличе , тих.
серцем омріяних.
Щем бере пров яну холодом душу
© Copyright: Анжела Потилко, 2012
Свидетельство о публикации №112011608757
Свидетельство о публикации №112011608757
Рецензии