Колобок сказка

Колобок, колобок -
жовтий м"ячик без дірок -
по доріжці побіг,
покотився без ніг,
він від баби і від діда
зранку-вранці утік.
Він з віконечка зліз
через тин переліз,
перебіг через місточок,
та й подався в ліс.

Мчить по лісу, веселиться,
зустріча його лисиця.
- Це ще шо за чудо-юдо? -
запитала в колобка. -
Звір ти, чи англійське блюдо?
Чи ти родич їжака?
Шо-то я не понімаю,
шо ти за му-му такая.

Колобок відповіда:
- Я єсть бомба часова!

Рижій ледь не стало плохо.
" Що я скоїла такого,
шо мене хотять взірвать?
Мабуть, надо утікать."

І стрибнула у кущі -
здерла морду на прищі,
обідрала всі бока -
так тіка від колобка.
Колобок кричить:
- Куда ж ти?
Я ще й самонаводяща!

І зійшла з ума лисиця
з переляку, і в криниці
утопилась. І діди
з криниці вже не п"ють води,
в того, хто поп"є водиці,
дах поїде, як в лисиці.

" Да, я так не веселився
навіть як в пічі я пікся,
навіть, як тікав від баби,
коли дід мене горбатий
на сніданок ледь не з"їв.
Бабі я тоді як хукнув
жаром жарким із печі -
затрусились в баби руки,
а я побіг і уцілів,
а то дід би точно з"їв.
Він вобще жере шо хоче
і при цьому ще й регоче,
мов, яка ж це смакота.
Забирає харч в кота,
забира маслак собачий -
цуценятко ледь не плаче,
а старий над ним хохоче.
Він би й бабу з"їв охоче,
якби тільки сам умів
випікати колобків...
Він би точно мене з"їв.

Колобок зітхнув разок
і покотився у лісок.


Зустрічає колобка
несподіванно ведмідь.
Велечезний, як гора
( звісно проти колобка ),
Лапа, як пудова гиря,
шия - шо кремезний дуб,
весь в шерсті і тільки пуп
голий -
покусали бджоли.
Так боліло, що від болю
лапами увесь живіт
розідер собі ведмідь,
і тепер це голе пузо
не сховєш в кукурузі,
і ховається все чаще
пузодер в дрімучій чащі.
Живота він сам не бачив,
поки кріт йому незрячий
не сказав:
- Оце так пуп!
Він злякає навіть мух.
Велечезний, як бугор,
він тирчить, як мухомор.
Тільки у сім"ї макаки
є такі червоні сраки,
як у тебе твій живіт!

Ой, розсердився ведмідь!
Дома перебив посуду,
тиждень не виходив в люди,
вбив сусіда черв"яка,
молодого павука
посадив у бак желізний,
не давав ні пить, ні їсти,
поки павучок не здох.
А коли павук помер,
злий ведмідь як заоре:
- Шо ж я, гадкий, наробив -
я ж своїх сусідів вбив!..

Заказав він паніхиду
і пішов копать могилу.
Викопав уже пів ями,
як помітив колобка,
що сховався в будяках,
і подумав, шо то пуп...
Випала лопата з рук,
очі вилізли з орбіт,
він схватився за живіт
( рана зажила давно,
та ведмідь про це не дума),
мацає - немає пупа!
Колобок очима блима,
у ведмідя слина плине
із роззявленої пащі,
колобок тремтить у хащі,
а ведмідь помацав рану,
побілів і впав у яму
бездиханний...

" Мабуть, я не дуже гарний, -
колобок про себе дума. -
Або дуже я страшний,
або, навіть я жахливий,
якщо звір такий великий
раз побачивши мене,
не сказавши й слова вмер."

Колобок розправив плечі,
весь надувся, посміхнувся,
у ведмежі лапті взувся
і пішов безпечним кроком
по стежині, кричучи:
- Всім ховатись у кущі,
уступать мені дорогу,
а не то - зламаю роги,
вирву пальцями клики!
Ви, мерзенні слимаки,
геть з дороги колобка,
що лиш поглядом вбива!

Так кричав, що обессилів,
навіть, губи стали сині,
серце ледь не зупинилось -
колобок лишившись сили
впав під дубом у траву,
здувся весь і в мить заснув.

Рядом, стежкою другою,
вовк ішов із водопою.
З"ївши перед цим телят
він хотів в тіньку поспать.
Вовк був пан у цьому лісі -
всі корилися йому,
навіть, у "Червоній книзі"
про вовка абзацик був.
Вовк попав туди по блату -
дав грінпісівцям на лапу -
і ті без лишніх балачок
написали: "Пан Вовчок.
Має баранів отару,
молодий, шукає пару -
будь якого виду самку,
гарну і струнку коханку
для шаленного до рання
позашлюбного кохання.
Хто зустрітися надума,
хай чекає біля дуба."

Вовк під старий дуб прийшов -
колобка в траві знайшов...

- Ти поглянь-но, проститутка,
жде мене вже, мабуть, сутки,
утомилася, лягла,
ах ти ж, рибонько моя.

Колобка обняв, похлопав
і як крикне:
- Боже ж мій!
Але все це - тільки жопа,
без грудей, без рук, без ніг!
Ах, ви ж кляті маніяки,
шоб вас розірвали раки,
когось вбили, розчленили,
а жопу кинули мені,
щоб копирсався я в гамні!
А якшо мене побачить
рядом з нею наш лісничий -
не роздумуючи вб"є,
в мене ж алібі слабе.
Шо робить? Куда тікать?

Взяв квиток він на літак
і, не сказавши в мерії,
полетів до свого брата,
до койота, в прерії.

Так позбувся ліс вовка.
Всі хвалили колобка:
на руках його носили
і поїли, і кормили,
в його честь назвали дуба,
жолудів дали півпуда,
норку вирили у глині,
колобка в ній роселили,
пенсію дали йому -
кожен місяц по рублю.

Колобок зажив, як пан!
У кредит узяв диван,
Взяв в розстрочку ДіВіДі,
столик змайстрював на пні
і, як надоїсть кіно,
грав з совою в доміно.
І так прожив до старості
в добробуті і в радості.