Пария портрет гуманитария

Він може мати зріст як та жердина,
Чи бороду, живіт ще й круглу сраку, 
Та подивись – і ясно за хвилину,
 Що даний тип є випускник філфаку.

Брудний піджак, замащений на пузі,
 Смердить та тхне як від старої шпали,
 І враження таке, що в лайноВУЗі
 Йому п’ять років зад полірували.

Він думку й має начебто на пиці,
Свій мозок куций пхне у вищу сферу,
 На справді ж він, як інші борзописці –
Не більше ніж забруднювач паперу.

І ця сволота в ЗМІ та інтернеті,
 Куди не плюнь – пюпітри та мольберти,
А як вже щось напишуть у газеті,
То текстом тим і дупу гидко втерти. 

Вони подібні наче до хвороби,
 Всмокталися в бюджет –  далеко п’явці,
Всі ці самозакохані нероби –
Поети, журналісти, мовознавці,
 
Газетярі, редактори, естети,
Щось гавкають та мелють без упину,
Як ракова пухлина для планети –
Вже сплюндрували, к бісу, всю країну.
 
Тут втрутитись вже мають депутати,
Як вивести гуманітарну оспу  –
Звичайно краще б просто розстріляти,
Та можна і відправить до колгоспу.

Хай попрацюють трохи оці хами,
 Хай місять там лайно та сіють жито,
А хто ледащо з білими руками,
 То просто по макітрі добре бити.
 
Тоді в суспільстві стане більше їсти,
 І трударі промовлять «Отче, авва»,
 Як по хлівах засядуть всі лінгвісти –
Народ зітхне і виграє державва!