Николай Степанович Гумилёв Ослепительное

Ослепительное



Я тело в кресло уроню,
 Я свет руками заслоню
 И буду плакать долго, долго,
 Припоминая вечера,
 Когда не мучило «вчера»
 И не томили цепи долга;

 И в море врезавшийся мыс,
 И одинокий кипарис,
 И благосклонного Гуссейна,
 И медленный его рассказ,
 В часы, когда не видит глаз
 Ни кипариса, ни бассейна.

 И снова властвует Багдад,
 И снова странствует Синдбад,
 Вступает с демонами в ссору,
 И от египетской земли
 Опять уходят корабли
 В великолепную Бассору.

 Купцам и прибыль и почёт.
 Но нет; не прибыль их влечёт
 В нагих степях, над бездной водной;
 О тайна тайн, о птица Рок,
 Не твой ли дальний островок
 Им был звездою путеводной?

 Ты уводила моряков
 В пещеры джинов и волков,
 Хранящих древнюю обиду,
 И на висячие мосты
 Сквозь тёмно-красные кусты
 На пир к Гаруну-аль-Рашиду.

 И я когда-то был твоим,
 Я плыл, покорный пилигрим,
 За жизнью благостной и мирной,
 Чтоб повстречал меня Гуссейн
 В садах, где розы и бассейн,
 На берегу за старой Смирной.

 Когда же… Боже, как чисты
 И как мучительны мечты!
 Ну что же, раньте сердце, раньте, —
 Я тело в кресло уроню,
 Я свет руками заслоню
 И буду плакать о Леванте.

1911

 Сліпуче


Перевод на украинский язик  VERA _ NLS

Я тихо в крісло опущусь,
Від світла лампи відвернусь,
І буду плакать довго-довго,
Пригадуючи вечори
Дано минулої пори,
Що без обов`язків і боргу.

І в морі видовжений  мис,
І одинокий кипарис,
І добродушного Хусейна
І тиху розповідь його,
Коли не видно нічого –
Ні кипариса, ні басейна.

І знову  заправля Багдад
І в мандри вируша Сіндбад,
Вступає з демонами в сварку.
І від Єгипетських земель
За кораблем йде корабель –
В далеку Басру,спозаранку.

Купцям прибуток і хвала,
Та не нажива їх вела
І по морях, й в степах безводних.
О тйна тайн, о птаха Рух,
Аби твій вогник не потух
Що маяком був долеводним.
 
Ти проводжала моряків
В печери джинів і вовків,
В яких вирує давня кривда
Вела на підвісні мости,
Через багрянії сади
На пир Гаруна-аль-Рашида.
 
Колись і я ж бо був твоїм,
Я плив, спокійний пілігрим,
По долі радісній і мирній,
Щоб знов провів мене Хусейн
В сад, де троянди і басейн
На березі старої Смирни…

Колись бо…Боже, ці наївні,
І ці, що душу мучать мрії!
Ну що ж бо – ятріть серця рани.
Я тихо в крісло опущусь,
Від світла лампи відвернусь,
І буду плакать за Ліваном.