Ось так в нас завжди: Ти наліво, я направо.
Не обійму нажаль, а лише проведу поглядом.
На хвильку зрозуміла, що це все не здраво.
Хто знав,що вже так холодно?
І де ті люди, що в груди билися, що клялися?
Казали: будем поруч!. А тепер нахабно здалися.
Лише навіжені думки. Всі нісенітнеці і рифми.
Тепер кожен один.Тепер кожен сам по собі.
А серце відбиває нові, повільні ритми.
І можливо, доходячи до безлюдного, темного шоссе,
Ми збагнемо, що тут кінець, без хеппі енду, що вже все.
Без хеппi енду. укр. м
© Copyright: Анастасия Доброскок, 2012
Свидетельство о публикации №112010801738
Свидетельство о публикации №112010801738
Рецензии