за десять...
бачиш, діва-жовта осінь
заплітає у волосся
зірки-листя і прикраси,
та дарує сміх мені?
збережу той подарунок,
щоб усе колись збулося,
щоб весною вже здалося,
що до тебе десять снів.
моя рідна, синьоока,
не лякає ані вічність,
ані те, що вислизає
пам'ять, йде до забуття.
світла, з сонячним обличчям,
за собою тихо кличеш,
поміж нами десять кроків,
вірш оцей та все життя.
Свидетельство о публикации №112010400196