Воскресiння

Воскресіння

У сні, лише снились очі святі,
Закривав я обличчя вологе від сліз,
Ти упав на коліна від ударів людських,
Хрест на спині звалив на підлогу у ріст.

По підлозі тягнули, насміхались кати,
Шкіру каменем збивало, лише сльози гіркі,
Не із Нього летіли із людей та із матері,
Що не в змозі були Його в руки узяти.

І на небі кружляє чорний ворон садист
Із запеклих цвяхів кров злетіла на землю,
Підіймали на гору, тіло свіже хрипіло,
Від ще свіжих тих ран, небо гриміло.

Не дивився на Себе, на обличчя, на тіло,
Лише в очі святій, святій тій Марії,
І гриміло, палало все у низу,
Лише люди безумні ховали ті очі.

Що лиш тільки Йому придавало ще болі,
Не підняти тих рук, не встати на землю,
Щоб тих грішних створінь
Освятити хоч словом.

Лише в серці боліло, божевільна провина,
Тих людей як скотів кидали у ями, у в'язниці карали,
Як все дивлячись вслід без жодної мрії,
Ми пройдемо по пеклу, запалаємо злістю.

І останні подихи із душею зривались,
Віддалялася сила, а за нею та мрія,
Променем в небо, де розвіялось те,
Що ми погубили.

Онімілі кати, дивились у небо,
Лише сльози гіркі, котились, котились,
Мати впала на землю, по землі калатала,
Аж не чуло те тіло вже не страждало.